Учителем не кожен може бути

      Діти, школа, вчителі... Слова усім відомі і знайомі. Але в кожного свої спогади, емоції, почуття викликають вони. Найчастіше — це дитинство, сміх радість спілкування з друзями-однокласниками, веселі ігри, уроки, перерви, свята, походи... 
     І вчителі, які спливають час від часу у твоїй пам’яті до кінця твоїх днів; від яких ти взяв щось для себе; слова, сказані ними, живуть в тобі і ти звертаєш на них увагу навіть у зрілому віці. Дивно, але так воно і є. Нікуди від цього не дінешся. 
     Школа... Колись ти бурхливо жив у ній, вчився, швидко ріс і мужнів, а тепер вона живе в тобі тихо і непомітно, але завжди присутня, готова зринути у пам’яті в будь-яку хвилину. 
     І деколи хочеться повернутися у її багатоголосся і дзвінку радість, в ту дитячу безтурботність, де все було так просто і легко. Хочеться відчути той політ фантазії на грані здійсненності. Це справді найкращі роки у житті людини. 

Учителем не кожен може бути,
Не кожне серце вміє говорить...
Учитель лише той, хто вміє чути,
Окрилити, навчити і любить.
Тендітну душу ласкою зігріти
І добротою ниву засівать,
Безмежно, щиро цілий світ любити
І дітям усього себе віддать.

(Н. Красоткіна)